Соціальний фонд прямого інвестування у потреби інфраструктури галузі культури

У Львові бракує певних елементів інфраструктури у галузі культури, наприклад немає кінотеатрів, які б показували українське (і не лише) авторське кіно (причому у найзручніший час для відвідувачів), немає сучасного виставкого центру неподалік центру із зручним доїздом, мистецьких центрів із врахуванням потреб розвитку молодого львівського мистецтва, немає продакшн-студій для митців і т.д.

Проблема у тім, що з точку зору бізнесу подібні проекти є неприбутковими, точніше збитковими, а ще точніше, вони не мають тої рентабельності, яку можуть забезпечити інші сфери вкладення коштів (насправді такі проекти є рентабельними але не приносять над прибутків, до яких звикли у Львові місцеві бізнесмени). Відповідно страждає місто, не з'являються нові робочі міста, не виникають нові галузі, потенційно високорентабельні, через брак інфраструктури у галузі культури.

Рішення - створити соціальний фонд прямого інвестування (СФПІ), де місто накриклад вкладає 250 млн грн у статутний фонд (наприклад позичивши під невеликі відсотки у Європейського Інвестиційного Банку, заохочує (або вимагає) від комерційних банків увійти до складу інвесторів на паритетних засадах (5 банків по 50 млн грн). На конкурсній основі відбірається компанія з управління фондом, а ще краща - консорціум української та іноземної компанії з досвідом управління СФПІ (наприклад французькі). Фонд надаватиме фінансування комерційним проектам у галузі культурної інфраструктури за умови забезпечення соціальних потреб міста та за умови спів-фінансування приватним капіталом (не менше 50%). Фонд не надаватиме позики, а входитиме як співвласник до статутних фондів новостворених компаній на довготривалий строк. Управлінська компанія має забезпечити виконання бізнес плану, забезпечити цільовий прибуток місту та банкам-пайовим учасникам фонду тощо. СФПІ може наприклад продати певну частку у проекті іншому комерційному фонду за 2-3 роки після виходу на планову рентабельність (стратенія виходу).

У чому вигода для міста - можливість стимулювати розвиток інфраструктури галузі культури, створити нові робочі місця / платників податків, підвищити туристичинй потенціал Львова і т.д. Для банків - менше ризиків, оскільки СФПІ дозволить зменшити ризики за рахунок участі інших учасників. Для позичальників (бізнесменів) - можливість доступу до суттєво дешевшого капіталу, наявність партнера та гарантований інтерес міста у створенні попиту на таку культурну інфраструктуру. Вигода для українського фонду - накопичення досвіду роботи з СФПІ та можливість розширити бізнес на інші міста України.

У Львові і поза Львовом достатньо приватних компаній, які готові вкладати у цікаві інфраструктурні проекти, але не готові робити це самостійно, нести увесь ризик. СФПІ дозволить за рахунок початкової інвестиції міста підняти ще два рази стільки на потреби культури. Зважаючи на розголос, якого набуде така структура, знаковість проектів для міста, імовірність розпорошення фондів є малою - преса та населення помітять. І лише місто, як структура публічного права, має право подати такий проект на розгляд ЄІБ для отримання початкового фінансування. Зрозуміло, що ані місцеві бізнесмени, ані комерційні банки, не почнуть процес створення СФПІ. Ініціатива має бути за містом.

Місце для ковзанки

За Ветеритарною Академією, на вул. Тершаківців, є водойма, яка колись була штучним озером для потреб Ветеритарної. Чому не віддавати на зиму цю водойму для створення ще однією ковзанки у Львові? Це дозволило б покращити освітлення, створити пару робочих місць, і подарувати купу задоволення дітлахам району. Я гості міста, які відпочивають у готелі Європейський, бачили б з вікон дещо краще, ніж темряву чорної діри навпроти. Зрозуміло, що керівництво Ветеритарної Академії знайде тисячу причин, чому сказати "ні", або тисячі перепон, але і їх можна добити. Для здорового ґлузду завжди є місце, навіть серед українського законодавства.